Історія Польщі

в еміграції Анджей Товянський (1799-1878), засновник секти, до якої належали й визначні польські романтики А. Міцкевич, Ю. Словацький та інші. Його ідеї постулювали можливість окремої людини шляхом самовдосконалення досягти надприродної сили, щоб піднести народ на боротьбу і завоювати свободу. Ці ідеї впали на благодатний грунт месіанства, надавши йому релігійного забарвлення.

У романтичній літературі був відчутний східний нахил, оскільки більшість романтиків походила з литовських та українських земель. Оспівуючи свою вітчизну і шануючи народи, серед яких пройшла їхня юність, вони вносили у суспільну свідомість переконання про безумовну приналежність кресів (окраїн) до польської держави і культури.

Польські романтики вчинила значний вплив на формування національної Історія Польщі філософії й суспільно-політичної думки, які розвинулися на принципах німецької класичної філософії та християнського соціалізму, поєднуючи політичні, соціальні, моральні та релігійні елементи в одне ціле. Уже наприкінці 1832 р. А. Міцкевич видав у Парижі

Книгу польського народу і польського паломництва, де у формі молитовника подав опис поразок і страждань поляків після втрати незалежності, закликав готуватися до загальної війни за свободу народів. Месіанські мотиви були властиві філософським творам Ю. Словацького. На противагу поетам, філософ і педагог Броніслав Трентовський (1808-1869) пов'язував майбутнє визволення Польщі з демократичними революціями в Європі і новими суспільними процесами, які відбувалися в країнах континенту. Але месіанські елементи були присутні й в Історія Польщі його творах.

У формуванні національної ідеологіїпольська суспільно-політична думка надавала перевагу традиціям шляхетської Речі Посполитої. У розумінні нації переважало уявлення про політичну, а не етнічну категорію: польська нація - це державна спільнота, що сформувалась у Речі Посполитій. Жоден польський мислитель не допускав думки про можливість відмови від кордонів 1772 р. Концепція польської нації неодмінно включала в себе також русинів (українців), литовців, білорусів, євреїв. М. Мохнацький у виданій 1834 р. двотомній праці Повстання польської нації в 1830 і 1831 pp. писав: "Польща була республікою коронних, литовських і руських земель. В іншій формі її не розуміємо й сьогодні! Здобути, тобто повернути Литву і Русь, передбачає кожне Історія Польщі повстання над Віслою. Народ з правого і лівого берега цієї ріки є найбільш польський, має в собі найбільше революційної стихії; на Литві і на Русі шляхта". Для більшості шляхетських мислителів народ ("люд") не мав ще національної приналежності і свідомості. Той же М. Мохнацький писав про Русь-Україну так: "Польські громадяни складають там Польщу. Вони всю землю, весь народ можуть повести за собою і справді повели - бо хлоп піде за паном, а якщо пан хоче, то і попа зробить патріотом".

Відбудова державності була головним і вирішальним постулатом суспільно-політичної думки. У більшості програм та публіцистичних концепцій соціальні зміни, народ були Історія Польщі лише засобом досягнення головної мети - відновлення Польської держави. Селянське питання розглядалося в контексті залучення мас до визвольної боротьби.



Рис.39. Адам Міцкевич. Гравюра Цангена по дагеротипу 1842 р.

Національний рух і повстання

Щодо цього, то навіть консервативні публіцисти погоджувалися з вимогою скасування панщини і передачі селянам оброблюваної землі, застерігаючи право шляхти на збереження фільварків. Представники демократичного крила еміграції наполягали на повній і безкоштовній передачі землі селянам. Один з послідовних демократів Генрик Камєнський (1813-1866) у праці Про життєві правди польської нації (1844) робив наголос на безпосередньому зв'язку між здобуттям незалежності і звільненням селянства, ігнорування якого може звести нанівець повстанські зусилля. Інструментальне трактування соціальних питань Історія Польщі провідними ідеологами польської еміграції, з одного боку, утверджувало державницьке мислення у свідомості тих демократичних верств, які втягувалися у націотворчі процеси (селянство, ремісництво, робітники), а з другого, закріплювало застарілий шляхетський варіант польської державності ("історична Польща").

Формуванню національної свідомості і культури сприяла еміграційна творчість таких видатних особистостей, як історик И. Лелевель, автор монументальних праць з історії Польщі, в яких розвивалися романтичні думки про неминуче повернення до "національного духу", композитор Фридерик Шопен (1810-1849), який вніс польські народні мотиви у тогочасну музичну культуру Європи. Усе це надавало діяльності польській еміграції 30-40-х років загальнонаціонального значення.

Краківська Республіка 1815 - 1846 pp. Повстанняу 1846 р.

Згідно з рішеннями Віденського конгресу Історія Польщі 1815 p., Краків з околицями було перетворено у вільне місто під егідою трьох держав Священного союзу. Він став невеличкою напівнезалежною державою з територією 1164 кв.км і населенням 143 тис. осіб (1843), в тому числі 23 тис. в Кракові. Держава мала власну Конституцію, яку опрацював князь А. Чарторийський. її було запроваджено 1818 р. Конституція встановлювала устрій за зразком аристократичної республіки (тому в літературі прижилася назва Краківська Республіка). Законодавча влада належала Зборам представників, які обиралися на підставі виборчого права, обмеженого майновим і освітнім цензом; 26 послів (депутатів) зборів обиралися ґмінними зборами, ще дев'ять - сенатом, університетом і капітулом (по три представники), за посадою входили також шість Історія Польщі суддів. Селяни мали право делегувати по одному представнику від села для участі в пишних зборах. Виконавча влада зосереджувалася в руках Сенату, до складу якого входили голова і 12 сенаторів: шість сенаторів з числа аристократів займали свої посади пожиттєво, шість інших обиралися Зборами представників, університетом і капітулом. Було збережено чинність Кодексу Наполеона і незалежність суддів. Офіційною мовою була польська. Контроль за діяльністю влади покладався на резидентів Австрії, Пруссії та Росії. Терен Краківської Республіки включав 224 села і три приватних містечка.

Незважаючи на обмеження, національне життя розвивалося тут вільніше, ніж в інших польських землях. Діяв Ягеллонський університет, польські школи. Місто мало Історія Польщі статус терену вільної торгівлі, і це сприяло його господарським зв'язкам з сусідніми країнами. Безмитний перевіз товарів перетворив Краків у значущий центр торгівлі, куди привозили товари з Австрії, Росії, Пруссії. На початку 20-х років була проведена реформа, яка замінила панщину грошовим чиншом, але залишила землю в руках власників -шляхти, костелу, міста.

У політичному житті республіки провідні позиції посідали консервативна аристократія і шляхта. їм протистояли ліберальні кола міської інтелігенції та буржуазії. Голова Сенату граф Станіслав Водзіцький (1759-1843) прагнув обмежити впливи ліберальної опозиції, центр якої знаходився в Ягеллонському університеті, і не

Історія Польщі

допустити виникнення таємних повстанських організацій. Він неодноразово звертався за допомогою до Історія Польщі резидентів. У 1827 р. Збори представників не обрали Водзіцького головою Сенату. Обурений граф звернувся до резидентів з вимогою анулювати вибори, розпустити збори й усунули опозицію. Так було вчинено, і Водзіцький залишився на посаді. | .> ..:

Поширенню патріотичних настроїв сприяв університет, де навчалася молодь з усіх польських земель. Вона влаштовувала патріотичні акції, наприклад, поховання останків Ю. Понятовського і Т. Костюшка у резиденції польських королів - замку Вавель, спорудження пагорба Костюшка біля Кракова тощо. Під час Листопадового повстання Сенат намагався не допустити участі краків'ян у ньому, а також надання матеріальної допомоги повсталій Варшаві. На початку 1831 р. граф С Водзіцький був змушений піти з посади голови Сенату. Місто Історія Польщі окупували російські війська. Тільки через рік вони залишили Краків. Але 1833 р. три держави внесли зміни до Конституції, обмеживши права Зборів представників і запровадивши контрольний орган - Конференцію резидентів держав-опікунів. Таємна угода між Австрією і Росією передбачала окупацію міста австрійськими військами і приєднання до Галичини у випадку революційних заворушень. У 1836 р. війська Австрії, Росії та Пруссії знову окупували місто під приводом боротьби з польськими конспіраторами. Вони залишалися тут до 1841 р. На той час автономія республіки практично не діяла. Австрія здобула переважний вплив у Кракові, спираючися на голову Сенату каноніка Ю. Шиндлєра.

Від початку 40-х років еміграційне ПДТ готувало Історія Польщі загальнонаціональне повстання у всіх частинах колишньої Речі Посполитої. Повстання повинно було початися у Великому Познанському Князівстві й Галичині, а потім охопити решту земель. Повстанські загони переміщалися до Королівства Польського, яке ставало головним центром руху. Повстання було скероване переважно проти Росії; його план був розроблений діячем Централізації ПДТ Людвіком Мєрославським (1814-1878) і членами таємної організації Познанська Централізація, на чолі якої стояв філософ і публіцист Король Лібельт (1807-1875). Передбачалося сформувати національний уряд у Кракові під проводом К. Лібельта. Збройні сили підпорядковувалися Л. Мєрославському. Землі колишньої Речі Посполитої були поділені на п'ять дільниць - Королівство Польське, ВПК, Галичина, Україна і Литва. У кожній дільниці Історія Польщі діяли таємні організації, зв'язані із Централізацією ПДТ. Змовники планували використати невдоволення селян королівства, Галичини, Литви й України, які чимраз активніше виступали проти панщини і фільварків. Селянам обіцяли надати землю і демократичні права. Однак сили і можливості руху, готовність селянства взяти участь у повстанні, яке повинно було зустріти рішучий опір трьох монархій, явно переоцінювалися. Повстання було призначене на 21-22 лютого 1846 р.

Підготовка до повстання і передусім його соціальні моменти налякали консервативну шляхту й аристократію, яких лякала можливість "селянського заколоту". У Познанщині граф Генрик Понінський (1808-1888) передав прусській поліції докладну інформацію про плани змовників. У середині лютого 1846 р. близько 70 керівних діячів повстання на чолі Історія Польщі з К. Лібельтом і Л. Мєрославським були заарештовані. Решта учасників змови зробили спробу силою звільнити заарештованих, але зазнали невдачі. Арешти заторк-нули також змовників у Галичині. Лише в Кракові австрійці утрималися від арештів, прагнучи спровокувати вибух, а потім приєднати місто до Галичини. З метою придушення повстанського руху австрійські чиновники (зокрема Тарнівськии староста Брайнль) поширили у Західній Галичині чутку, що пани-шляхта озброюються, щоб не допустити скасування панщини імператором. Це послужило для селян сигналом, щоб розправитися з панами і "захистити імператора". Наслідком цього стали напади стихійно

Національний рух і повстання

створюваних селянських загонів на панські маєтки, де громадилися учасники майбутнього Історія Польщі повстання, пограбування майна, підпали, які супроводжувалися вбивством власників.

Селянські заворушенняохопили шість округів Західної Галичини, але найбільшого розмаху набули у Тарнівському, де були розгромлені майже всі шляхетські маєтки. Захоплених змовників селяни привозили до старости, який виплачував їм за це невелику винагороду. У Тарнівському окрузі організував селян і керував ними господар з села Смажова Якуб Шеля (1787-1866), який упродовж тривалого часу виступав як представник села у судовому процесі за землю з поміщиком Богушем. Він переконував селян у тому, що для скасування панщини треба знищити усю шляхту. Такого змісту відозви він розсилав по навколишніх селах, запровадив сувору дисципліну серед повстанців. Селяни майже у всій Західній Історія Польщі Галичині перестали виконувати панщину.

Незабаром австрійські власті надіслали війська, які силою придушили повстання. Селяни відбулися тілесними покараннями. Я. Шелю інтернували в Тарнові, але не покарали, а нагородили великою земельною ділянкою на Буковині, де він прожив до кінця життя. Повстання тривало недовго, але мало вагомі наслідки. Протягом трьох днів (18-20 лютого) у шести округах Західної Галичини було розгромлено близько 470 маєтків (дворів), загинула майже 1 тис. осіб. Селянське повстання, яке отримало в літературі назву рабація, поховало плани повстанців у Галичині, спричинило серйозні ?рушення в психології галицької шляхти, поглибило соціальну поляризацію суспільства. Консерватори критикували демократів за радикальну політичну програму, яка може призвести до загибелі Історія Польщі нації, виступали за угоду з правлячими колами держав-загарбниць. Позиції демократів, які покладали надії на народ, були послаблені. Разом з тим, селянське повстання показало, що застарілі аграрні стосунки не можуть більше утримуватись. Селянська "рабація" набула великого розголосу, стала темою багатьох літературних творів В. Поля, К. Уєйського, С Виспянського, С. Жеромського та ін.

Повстання в Кракові.Ще 18 лютого 1846 р. австрійські війська генерала Колліна ввійшли до Кракова. 20 лютого на вулицях міста розпочалися стихійні напади на австрійців. 22 лютого генерал Коллін вивів війська з міста, разом з ними його залишили сенатори й чиновники. Незважаючи на несприятливі умови, викликані бурхливими подіями, організатори повстання вирішили Історія Польщі діяти згідно плану. 22 лютого було проголошено акт утворення Національного уряду Речі Посполитої. До його складу ввійшли Ян Тиссовський (1811-1857) від Галичини, Людвік Ґожковський (1811-1857) від Кракова, Александр Ґжеюжевський (1806-1855) від Королівства Польського. Уряд оголосив Маніфест до польської нації, який закликав до загальнонаціонального повстання, обіцяючи скасування привілеїв і станів, ліквідацію панщини і наділення селян землею та правами, а безземельних - землею з державного фонду. Випереджаючи події, Маніфест проголошував: "Година повстання пробила - уся роздерта Польща підноситься і зростає - вже повстали наші брати в Познанському Князівстві, в Польщі конгресовій, в Литві й на Русі б'ються з ворогом (...) Поляки! Не знаємо відтепер жодної Історія Польщі різниці між нами, віднині ми є брати, сини єдиної матері Вітчизни, одного батька Бога на небі!"

Краків'яни зустріли події з ентузіазмом. Протягом трьох днів у військо записались шість тис. осіб. Незабаром до Кракова із загоном гірників Велички прибув активний діяч підпільного руху, молодий і талановитий учений Едвард Дембовський (1822-1846). Він став секретарем Я. Тиссовського, який того ж дня проголосив себе диктатором. Е. Дембовський став двигуном нерішучого диктатора, готував відозви і документи, в яких проголошував початок соціальної революції, що повинна призвести до злиття народу (селян) з нацією (шляхтою), обіцяв зниження податків, працевлаштування безробітних,


documentauccdnl.html
documentaucckxt.html
documentauccsib.html
documentaucczsj.html
documentaucdhcr.html
Документ Історія Польщі